Іван Котляревський

Ти наче ясна зоряниця,
З'явився в наших небесах
І засвітив надію милу
В сумних опущенних очах.
Хвала ж тобі, хвала довічна,
Ти - України вірний син!
Хвала і слава невмируща
За той щасливий твій почин!
Олена Пчілка

У родині дрібного чиновника-канцеляриста міського магістрату, дворянина за своїм соціальним становищем.
Мати письменника Параска Леонтіївна Жуковська походила родом із сім’ї козака Решетилівської сотні.

Навчання було тяжким, бо вчили по-церковнослов'янськи, а також кожної суботи дошкульно били. Єдина відрада - читання книжок і слухання кобзарів край битого шляху.

Особливо старанно й наполегливо осягав хлопець гуманітарні дисципліни: піїтику, риторику, філософію, латинську, грецьку, французьку, німецьку мови.
З інтересом знайомиться з античною літературою, перекладає Горація, Овідія, Вергілія. Відкриває для себе творчість Ломоносова, Кантемира, Сумарокова.

У 1789 році після смерті батька двадцятирічним юнаком він на останньому році навчання залишає семінарію і починає служити чиновником у Полтавських канцеляріях, пізніше – протоколістом Полтавської дворянської опіки, а згодом вчителює у поміщицьких маєтках на Полтавщині.

Одинадцятий рік в армії. Служив у Сіверському полку, який знаходився на Миргородщині. Вісім років був ад'ютантом генерала. Коли розпочалася війна з турками, подався на фронт. Брав участь у воєнних діях (у поході проти Туреччини, в облозі Ізмаїла).
Пройшов службові ранги від кадета до штабс-капітана, одержав ряд нагород, серед яких і орден Анни 3-го ступеня.

Не влаштувавшись на службу в Петербурзі, письменник повертається в рідну Полтаву де і живе до кінця своїх днів.
В 1810 році від одержує посаду наглядача “Будинку виховання дітей бідних дворян”.

1818 року Івана Петровича було призначено директором першого професійного театру в Україні. Водночас він залишався і наглядачем “Будинку виховання дітей бідних дворян”.
Котляревський був не лише директором, а виступав і як режисер, і як актор. Для Полтавського театру Котляревський написав дві п'єси - “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”(1819 рік).
Стараннями І.Котляревського було випущено з кріпацтва М.Щепкіна, який згодом успішно виступав у п’єсах свого покровителя.

За плідну діяльність на ниві освіти й театру Івана Петровича призначають ще на одну посаду (крім наглядача “Будинку виховання дітей бідних дворян”) - опікуном так званих богоугодних, тобто лікувальних і благодійних закладів Полтави. В 1835 році за станом здоров’я він залишає службу і йде у відставку.

За власним бажанням похований під кроною розлогої тополі край шляху, що веде з Полтави до Кобеляків.